15 червня 2010 року на дачі у Прохорівці (Черкаська область) о 12-10 на 75-му році життя перестало битися серце видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка.

Україна втратила свого відданого сина – палкого, щирого, талановитого, який до останку віддавав їй усю свою полум’яну любов і увесь свій самобутній талант. Україна – в кінополотнах Юрія Іллєнка, які свого часу були заборонені радянською системою, проте з роками ставали віддзеркаленням свого часу. Україна – і у його тривожних, сповнених тонкого відчуття життя, спогадах про минуле, і у його численних сучасних публіцистичних роботах.

Будучи уже тяжкохворим, Юрій Герасимович знаходив час, аби зустрітися з побратимами, чи взятися за перо – викласти своє бачення проблем сьогодення і майбутнього України. Він до останнього продовжував боротися за українську Україну.

Юрій Іллєнко народився 1936 року у напіввимерлому від Голоду-33 містечку Черкаси. Тікаючи від війни, в 41-му, опинився з мамою і двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці на Обі. Молодший брат помер там від виснаження. Повернення на Україну в 44-му було недовгим. В 46-му батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на найшкідливіше виробництво скловати, але в Москву, щоб дати дітям пристойну освіту. Сім'я жила в бараці на території заводу, через що мама захворіла на туберкульоз.

Закінчив школу на робочій околиці Москви і вступив до престижного інституту кінематографії на операторський факультет. У 1960-му зняв дипломну роботу, перший в історії інституту повнометражний фільм "Прощавайте, голуби", і отримав за нього найвищі нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно за найкращу операторську роботу. В 1963 отримав запрошення зі студії Довженка зняти режисерові Параджанову фільм "Тіні забутих предків".

Дебют в режисурі - "Криниця для спраглих" за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК компартії України на 22 роки. Наступний фільм "Вечір напередодні Івана Купала" - алегорична історія України, було знято з екрану рішенням Міністра культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988 році.

У 1971 році на 24-му з'їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" як "найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді".

Була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко знімає фільм "Жівіо заінат", що перекладається як "Живу наперекір всьому". Фільм отримав "Срібну арену" на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран був не допущений. Наступний фільм "Мріяти і жити" за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях.

У різні роки було заборонено майже всі проекти Юрія Іллєнка на стадії сценарію. З написаних 42 сценаріїв, лише сім стали фільмами.

До проекту "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрій Іллєнко йшов близько третини свого життя. Фільм знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео.

За сорок вісім років роботи в кіно рівно половину був безробітний як кінематографіст. Усе ж став Лауреатом держаної премії імені Шевченка, народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним Доктором Міжнародної Кадрової Академії.

Юрій Іллєнко залишив дружину Людмилу та синів Андрія і Пилипа.

Джерело: ВО "Свобода"